З фондом «Добра справа» Сергій Фень співпрацює давно. Ще задовго до повномасштабного вторгнення та пандемії Covid-19 він з командою однодумців організовував дитячі літні табори на Волині. Для проведення дитячого дозвілля, у фонді постійно надавали гуманітарну допомогу.
Пізніше, після повномасштабного вторгнення росії в Україну, спільно почали допомагати переселенцям.
Також, Сергій Фень з друзями неодноразово возили гуманітарну допомогу від фонду «Добра справа» жителям Куп’янська, Словʼянська, Херсона, Краматорська.
Волонтер з початку повномаштабного вторгнення опікується пунктами для переселенців в Олицькій громаді. Створив притулок спільно з органами місцевого самоврядування. Понад півтора року в Олиці, Ставку та Пальче й досі приймають людей.
Сергій Фень народився у багатодітній родині, в селі Карпилівка Цуманської територіальної громади. Допомога тим, хто найбільше потребує - важлива справа життя.
«Хоч і маю сам 10 дітей, але завжди знаходжу час, щоб допомогти тим, хто поруч і кому важко», - розповідає Сергій.
Напередодні війни поїхав до друзів на Київщину через Бучу, Ірпінь. Милувався гарними містами.
«Ніколи б не подумав, що лише за кілька днів тут все нищитимуть, грабуватимуть та вбиватимуть людей росіяни», - каже Сергій.
З початку війни чоловік допомагає вимушеним переселенцям, яких волонтери привозили на Волинь. Потім Сергій, спільно з органами місцевого самоврядування, організовував тимчасовий прихисток внутрішнім переселенцям.
Розселяли людей скрізь, де була можливість: у дитсадках, школах, інших будівлях, які можна було пристосувати для проживання. Тут же готували їжу, забезпечували необхідним та відправляли далі за кордон або шукали постійне місце проживання.
«За приблизними підрахунками допомогли близько трьом сотням людей», - розповідає волонтер, - за час війни, вже кілька родин придбали свої будинки на Волині та Львівщині. Дехто в селі переселився в будинки, які тимчасово надали місцеві. Одна родина повернулася додому.
«Але й до сьогоднішнього дня люди приїжджають ще», - каже Сергій Фень, -
з Донецької, Луганської, Харківської областей».
З більшістю з них Сергій підтримує звʼязок навіть після відʼїзду в інші населені пункти.
«Багато з них будинки в себе продали, наскільки це можливо, а тут, на Волині купили, щоб залишитися назавжди. Ми вже стаємо ніби як родина: спілкуємося, турбуємося та молимося один за одного».
Цікаво, що вже були за цей час і одруження. Доводилося організовувати й похорони.
Сім’я Сергія підтримує його: усі діти (крім наймолодшого, якому 9 місяців всього) із задоволенням їздять відвідувати переселенців, допомагають за потреби.
«Ми проводимо й духовницько-просвітницьку роботу: співаємо, розмовляємо. Надихає на добрі справи те, що я бачу, як Бог через ці вчинки змінює людей на краще».
Kommentare